Чорні тропічні грунти

Загальна площа чорних тропічних грунтів світу
становить близько 235 млн га (Дюдаль, 1964). Значні території
ці грунти займають в Австралії, Африці та Індії. Вони належать
до групи інтразональних грунтів.

Особливості генезису, морфології, висока родючість цих грун-
тів здавна привертали увагу грунтознавців. Вони описані в бага- тьох країнах світу під різними назвами: «чорні глини», «бавовня-
ні грунти», «вертисолі». Крім того, вони мають ряд місцевих назв:
«регури» — в Індії, «тін-суда», «фірки», «бадоб» — в Північній
Нігерії, «блек турф» — в Південній Африці, «терра негра» — в
Південій Америці та ін. У вітчизняній літературі їх називають
«чорними тропічними», «чорними монтморилонітовими злитими
(злитоземами)», «чорними злитими тропічними».

Характерною умовою формування цих грунтів є режим періо-
дичного високого стояння грунтових вод або верховодки, тобто
сезонного грунтового зволоження. Інші кліматичні фактори (тем-
пература, опади) приблизно такі самі, в яких формуються червоно-
бурі і коричнево-червоні грунти. Більшість масивів чорних тро-
пічних грунтів перебуває в комплексі саме з цими зональними
грунтами.

Ці грунти розвиваються здебільшого на плоских слабкорозчле-
нованих рівнинах або в депресіях, в заплавах річок та на тера-
сах озер. Більшість чорних тропічних грунтів є палеогідроморф-
ними і гідроморфними. Подекуди вони утворюються в елювіаль-
них ландшафтах на породах з певними властивостями.

Як правило, чорні тропічні грунти формуються на породах,
які багаті на основи: габро, базальти, трапи, вапняки, вулканіч-
ний попіл, осадові безкварцеві глини тощо. Вивітрювання таких
порід в умовах перемінно-вологого клімату, при нейтральній та
лужній реакціях, спричинює утворення вторинних мінералів монт-
морилонітової групи, які зумовлюють високу ємкість вбирання
(до 60 мг-екв на 100 г грунту).

Важливою умовою в генезисі чорних тропічних грунтів є аку-
муляція на понижених ділянках рельєфу продуктів площинного
змивання грунтів з оточуючих територій (родючий мул, розчине-
ні поживні елементи). Колір продуктів змиву здебільшого чор-
ний, оскільки в їх складі багато гумусних рочовин. Таким чином,
чорні тропічні грунти формуються за наявності геохімічного спо-
лучення, тобто за участю хімічних сполук, принесених з прилег-
лих територій.

Особливості генезису чорних тропічних грунтів — один з прик-
ладів впливу грунтоутворюючої породи на географію грунтів.

Гідротермічні умови цих територій сприяють інтенсивному роз-
витку злакових трав, серед яких можуть рости окремі дерева, гру-
пи дерев або чагарників.

Утворюються так звані трав’янисті ландшафти — злаковники,
продуктивність яких значно більша, ніж трав’янистої рослинності
оточуючих субаридних ландшафтів. Щорічний опад фітомаси ста-
новить приблизно 40—50 ц/га. Органічна маса швидко розклада-
ється мікроорганізмами.



У різних районах поширення будова чорних тропічних грун- тів неоднакова, класифікація їх недосконала. Далі описано уза-
гальнену будову тропічних грунтів (див. рис. 28, 4).

Горизонт А — гумусний, чорного або коричнево-сірого забарв-
лення, горіхуватої структури. В нижній частині злитий, щільний,
кубо- або призмоподібної брилистої структури. Можлива наяв-
ність карбонатів і залізистих конкрецій. Потужність 50—100 см.

Горизонт АСса—гумусний перехідний, жовтувато-бурого тем-
ного забарвлення з сизуватими та іржавими плямами, глинисто-
го механічного складу, з великою кількістю карбонатних новоут-
ворень, інколи трапляються залізо-марганцеві конкреції.

Горизонт Сса — монтморилонітова глина або монтморилоніто-
ва кора вивітрювання масивних порід.

Чорні тропічні грунти по всьому профілю (до глибини 100—
180 см) містять мало гумусу (0,5—3,0%). У верхній частині гу-
мусного горизонту переважають гумінові кислоти, а вглиб по про-
філю — гуміни. Більша частина профілю має лужну реакцію (рН =
= 7,5—8,0) і високу ємкість вбирання (40—60 мг-екв на 100 г грун-
ту). Грунтовий профіль насичений в основному кальцієм і магнієм.

Наступною характерною особливістю чорних тропічних грунтів
є процеси попереднього набухання і усадки грунтової маси. Це
зумовлено наявністю великої кількості монтморилонітів та інших
глинистих мінералів, здатних сильно набухати при зволоженні.
При цьому в грунті виникає сильний внутрішньогрунтовий тиск,
який руйнує структурні утворення, деформує грунтову масу і
спричинює сковзання пластичних глинистих мас відносно одна од-
ної і виштовхування їх до поверхні. З’являються глянцеві площи-
ни сковзання, які в зарубіжній літературі називають «слікенсай-
дами».

У сухий сезон об’єм грунтової маси зменшується і грунт роз-
тріскується на значну глибину (100—150 см). Поверхня грунту
ділиться на полігональні форми з шириною тріщин 2—3 см. З по-
чатком дощового сезону в тріщини легко затікає вода і змиває
туди грунтову масу з поверхні грунту. Наступного року цей про-
цес повторюється. В результаті грунтова маса переміщується на
глибину утворення тріщин. Цей процес перешкоджає диференці-
ації верхньої частини профілю на генетичні горизонти і зумовлює
рівномірне забарвлення чорних тропічних грунтів на значну гли-
бину.



В літературі є кілька пояснень причин темного забарвлення
цього типу грунтів. Найбільш логічним є пояснення К. Р. Вандер-
Мерве і П. Фагелера, які вважають, що темне забарвлення цих
грунтів зумовлене особливим складом гумусу. Вони показали, що
в складі гумусу чорних грунтів Південної Африки і Бразилії пе-
реважають гумін і ульмін, які мають інтенсивно чорне забарвлен-
ня. Ці гумусні речовини слабко розчинні в грунтовому розчині і міцно з’єднані з частинками глини, вкриваючи їх тонкою плів-
кою.

Незважаючи на погані водно-фізичні властивості, низький вміст
гумусу і поживних елементів (NPK), чорні тропічні грунти є ви-
сокородючими грунтами тропічного поясу, їх широко використо-
вують у землеробстві.

На цих грунтах вирощують бавовник, зернові, цукрову трости-
ну та інші культури. Ефективними заходами поліпшення їх влас-
тивостей є внесення органічних і мінеральних добрив, сидерація,
піскування невеликих ділянок.

За родючістю до чорних тропічних грунтів подібні лучні грун-
ти. саван, невеликі масиви яких поширені в Африці і Південній
Америці. Це типові гідроморфні грунти тропіків, які межують з
тропічними болотами. Крім того, з групи гідроморфних у ксеро-
фітно-лісових і саванних областях поширені алювіальні грунти і
тропічні солонці і солоді. Останні поширені в Австралії на соле-
носних породах.

Землеробство в саванних і ксерофітно-лісових областях слаб-
корозвинене. Освоєно всього близько 80 млн га (5% загальної
площі), переважно в густонаселених районах (Південна Африка,
Південна Америка, Індія). Найбільше освоєно чорних тропічних
грунтів — близько 40 млн га, або 20% їх території. Освоєно знач-
ні площі лучних грунтів, а найменше червоно-бурих.

На цих грунтах переважає екстенсивна форма господарювання.
Тут вирощують, як правило, один урожай на рік. В Африці ще й
досі застосовують перелогову систему землеробства, освоюючи
нові ділянки, природну рослинність випалюють.

Заходи, що потребують великих капіталовкладень (зрошення,
внесення мінеральних добрив), застосовують на невеликих пло-
щах. Зрошення застосовують лише на рисових та бавовникових
плантаціях.

У цих областях є значний резерв (приблизно 200—300 млн га)
орнопридатних грунтів, але їх освоєння потребує значних капі-
таловкладень і людської праці.


9565792346137776.html
9565837636187780.html

9565792346137776.html
9565837636187780.html
    PR.RU™